Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року Справа № 910/12268/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів:Корсака В.А., Поляк О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.12.2016у справі№ 910/12268/16Господарського судуміста Києва за позовомПриватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"доПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця"третя особаДержавне підприємство "Донецька залізниця"простягнення 9797,24грнв судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача: від третьої особи:не з'явились Середа Р.А. (дов. від 03.02.2017 №ц/3-04/21-17) не з'явились В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Усатенко І.В.) від 28.09.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) від 15.12.2016, у справі №910/12268/16 в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.91, 104, 107 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.19 Закону України "Про господарські товариства", ст.ст.35, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що касаційна скарга належить до часткового задоволення з огляду на таке.

Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 9797,24грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно із залізничною накладною №51907921 від 10.02.2016 на адресу позивача зі станції відправлення Авдіївка Донецької залізниці на станцію Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці прибули вагони №№59195610, 59196071 з вантажем кокс доменний, вантажовідправником якого є Публічне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод". Вказані вагони було видано вантажоодержувачу (позивачу) із складанням відповідних комерційних актів, в яких зазначено про недостачу вантажу, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, як правонаступника усіх прав та обов'язків Державного підприємства "Донецька залізниця", суми збитків у розмірі 9797,24грн.

Судами встановлено таке.

01.02.2016 між позивачем, як покупцем, та Публічним акціонерним товариством "Авдіївський коксохімічний завод" (далі ПАТ "Авдіївський коксохімічний завод"), як постачальником, було укладено договір поставки №245/108/16Сб на поставку коксової продукції (далі Договір поставки) (т.1, а.с.16-18).

За умовами Договору поставки (п.1.1.) постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти і оплатити коксову продукцію (далі - ресурси) на умовах, передбачених цим Договором.

Постачальник зобов'язується поставити ресурси на умовах поставки, вказаних у специфікаціях, відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року (п.3.1. Договору поставки).

Відповідно до накладної №51907921 від 10.02.2016 зі станції Авдіївка ПАТ "Авдіївський коксохімічний завод" здійснило відправлення вагону №59196071 (маса вантажу 54550кг визначена відправником на вагонних вагах) та вагон №59195610 (маса вантажу 54600кг визначена відправником на вагонних вагах) на підставі залізничної накладної №550773779 від 20.12.2015 на станцію Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці. Одержувачем вантажу вказано позивача (т.1, а.с.12-13).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував на тому, що при прибутті вищевказаних вагонів на станцію Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці на підставі даних залізничної накладної №51907921 від 10.02.2016 було здійснено перевірку маси вантажу і виявлено, що маса вантажу у вагонах №59195610 та №59196071 не відповідає масі, вказаній відправником у залізничній накладній.

Враховуючи виявлену невідповідність маси вантажу, було складено комерційні акти БН №724703/70 від 11.02.2016 та БН №724704/71 від 11.02.2016 (т. 1, а.с.10-11).

Так, в комерційному акті БН №724703/70 від 11.02.2016 зазначено про те, що вага, вказана відправником: вага брутто - не зазначено, тара - 26500кг, нетто - 54600кг. Виявилось: брутто - 81000кг, тара - 28500кг, нетто - 52500кг, що менше ваги, зазначеній у накладній на 2100кг.

Відповідно до комерційного акту БН №724704/71 від 11.02.2016 вага зазначена відправником: вага брутто - не зазначено, тара - 29050кг, нетто - 54550кг. Виявилось: брутто - 81150кг, тара - 29050кг, нетто - 52100кг, що менше ваги, зазначеній у накладній на 2450кг.

Загальна сума недостачі маси вантажу, який мав отримати позивач, становить 9797,24грн, з яких: 4172,21грн - недостача з урахуванням природних втрат у вагоні №59195610; 5625,03грн - недостача з урахуванням природних втрат у вагоні №59196071.

Враховуючи, що відповідно до ст.113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин, позивач просив суд стягнути з відповідача 9797,24грн збитків, що виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при здійсненні його перевезення залізничним транспортом.

Вирішуючи спір у справі, попередні судові інстанції встановили факт понесення позивачем збитків у розмірі заявленої до стягнення суми, разом з тим, пославшись на відсутність доказів здійснення спірного перевезення відповідачем або його регіональною філією "Донецька залізниця", відмовили в позові. Поряд з цим, зазначивши, що позивач в позовній заяві вказує про здійснення перевезення саме третьою особою (Державним підприємством "Донецька залізниця"), а не регіональною філією, і позов заявлено до відповідача, як правонаступника третьої особи, суди вказали про те, що відповідач не став правонаступником третьої особи за спірним зобов'язанням.

Втім, зазначені висновки суд касаційної інстанції вважає передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі ст.6 Статуту залізниць України накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Пунктом 1.2. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 №138), накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Заповнення накладної здійснюється відправником, залізницею, одержувачем згідно з поясненнями, наведеними у додатку 3 до цих Правил.

Таким чином, права та обов'язки сторін щодо перевезення вантажу залізничним транспортом виникають на підставі відповідного договору та накладної, яка є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, що укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача і супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

В обґрунтування заявленого позову, ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" зазначило про втрату вантажу перевізником та на підтвердження факту існування між ним та відповідачем оформлених правовідносин, по яким здійснювалось спірне перевезення, надало в місцевий господарський суд договір №1970/ДФ/10017 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги від 25.12.2015 та накладну №51907921 від 10.02.2016, якою оформлено вказане перевезення.

За оцінкою судів попередніх інстанцій зазначені вище документи не підтверджували здійснення спірної поставки відповідачем або його регіональною філією на підставі договору №1970/ДФ/10017, натомість суди вказали, що в наявних в матеріалах справи первинних документах зазначено про здійснення перевезення Державним підприємством "Донецька залізниця", у зв'язку з чим було відмовлено в позові.

Втім, колегія суддів зазначає, що ні комерційні акти №724704/71 та №724703/70, ні накладна №51907921 від 10.02.2016 не містять інформації про здійснення спірної поставки третьою особою, будь-які пояснення останньої щодо вказаних обставин матеріали справи не містять, а отже висновок судів про здійснення спірного перевезення ДП "Донецька залізниця", а не РФ "Донецька залізниця", обґрунтований виключно викладеним в позовній заяві твердженням позивача про таке, що не відповідає вимогам ст.84 ГПК України.

Поряд з цим, матеріали справи свідчать, що відповідач не заперечував проти позову з підстав здійснення спірного перевезення третьою особою, а не за договором №1970/ДФ/10017 від 25.12.2015, та спростовував доводи позивача виключно посиланням на ненадання останнім належним чином засвідчених документів розміру дійсної вартості втраченого вантажу, а саме: підписаної головним (старшим) бухгалтером копії податкової накладної та доказів оплати рахунку.

Тобто, фактичні обставини на які посилається позивач, жодним з учасників судового процесу не заперечувались, будь-яких доказів, які б свідчили про здійснення перевезення вантажу не на підставі договору 1970/ДФ/10017 від 25.12.2015, а за іншим правочином, укладеним позивачем з третьою особою, сторони не надали, що з огляду на встановлений судами факт завдання позивачу збитків перевізником, свідчить про неналежне виконання приписів ст.33 ГПК України саме відповідачем та третьою особою, які не спростували жодних доводів заявленого позову по суті завдання збитків та не надали жодного доказу відносно таких обставин.

З урахуванням викладеного, висновки попередніх судових інстанцій про перевезення вантажу не на виконання умов договору 1970/ДФ/10017 від 25.12.2015, з огляду на ненадання сторонами документів, перелік яких наведений в п.п.4.7.1. цього договору, на підтвердження факту виконання конкретних перевезень, не відповідає приписам ст.ст.42, 43, 43 ГПК України, адже неоформлення сторонами документації на підтвердження відповідних обставин, за умови неспростування відповідачем фактичного здійснення перевезення вантажу за вказаним вище договором, не може свідчити про безпідставність вимог до відповідача.

Касаційна інстанція зазначає, що оскільки договір, яким обґрунтовано оформлення спірних правовідносин, укладений саме з відповідачем в особі його регіональної філії, і такий правочин було укладено вже після складання та затвердження передавального акта ДП "Донецька залізниця" від 05.08.2015, постанови Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014 та №604 від 12.11.2014 могли б застосовуватись судами для встановлення фактичних обставин справи та з'ясування особи - перевізника.

Так, відповідно до Закону №4442-VI та на виконання його вимог, Постановою №200 утворено ПАТ "Українська залізниця" на базі Укрзалізниці, підприємств залізничного транспорту, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

До переліку, наведеного у зазначеному додатку, включено й ДП "Донецька залізниця".

За змістом п.5 Постанови №200 Міністерству інфраструктури доручено вжити заходів для припинення Укрзалізниці та підприємств, зазначених у додатку 1, а також разом з Укрзалізницею затвердити зведений акт оцінки, зведені перелік і передавальний акт майна, що вноситься до статутного капіталу товариства, та майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання з відображенням вартості, визначеної за результатами незалежної оцінки

У межах своїх повноважень та на часткову зміну п.5 Постанови №200 Кабінет Міністрів України 12.11.2014 прийняв Постанову №604, якою установлено, що майно (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції (далі майно), не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, що затверджуються Міністерством інфраструктури відповідно до п.5 зазначеної Постанови, а відображається в балансі (крім зобов'язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за ПАТ "Українська залізниця" на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до п.2 цієї Постанови.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року №735 "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено Статут ПАТ "Українська залізниця".

Згідно з п.п.1, 2 Статуту ПАТ "Українська залізниця" є юридичною особою, утвореною відповідно до Закону №4442-VI, Постанови №200; Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. Товариство є юридичною особою з дня державної реєстрації (п.12 Статуту).

Товариство має у власності майно, внесене до його статутного капіталу, та/або інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством. Товариство здійснює володіння, користування та розпорядження таким майном згідно з метою своєї діяльності з урахуванням вимог законодавства та цього Статуту. За Товариством закріплено на праві господарського відання державне майно, що передане йому відповідно до законодавства. Товариство здійснює користування та розпорядження цим майном відповідно до мети своєї діяльності з урахуванням обмежень, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом (п.п.20, 21 Статуту).

Отже, враховуючи, що згідно вказаних вище приписів, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, державою було створено нову юридичну особу - ПАТ "Українська залізниця", яка здійснює володіння, користування та розпорядження майном, внесеним до його статутного капіталу, та/або іншим майном, набутим ним на підставах, що не заборонені законодавством, здійснює користування та розпорядження закріпленим на праві господарського відання державним майном відповідно до мети своєї діяльності, тобто, може використовувати все вказане вище майно у правовідносинах з третіми особами, факт укладення між позивачем та відповідачем договору №1970/ДФ/10017 від 25.12.2015 після складання та затвердження передавального акта ДП "Донецька залізниця" від 05.08.2015, мав бути оцінений судами для з'ясування дійсного складу сторін спірних правовідносин, та особи, якою здійснювалось перевезення, оскільки при неможливості визначення цієї особи безпосередньо з документів, якими оформлено перевезення та понесені збитки, встановлення здійснення спірного перевезення вагонами, належними відповідачу, або ж вагонами, закріпленими за останнім на праві господарського відання, може бути використано для встановлення фактичних обставин справи.

Втім, такі обставини не були встановлені під час розгляду справи.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушення приписів ч.1 ст.43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі та направлення справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно з п.3 ч.1 ст.1119 ГПК України порушення судами процесуальних норм, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі та нез'ясування обставин, від яких залежить законність рішення, є підставою для скасування оскаржуваних судових актів та направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2016 у справі №910/12268/16 скасувати.

Справу №910/12268/16 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді В.Корсак

О.Поляк